June 3rd, 2017

Таня

***

Всяка пристойна нація має свою тотемну тварину. Американці — орлана, поляки — білого орла, священний вепр вижирається та воскресає в сагах у буйних колись скандинавів.
А шо в нас — де дві тварини, там три тотема. Сірий вовк? Коза, що її водять на свята? Вгодована паця? Або воли: ті, що вперто чимчикують Чумацьким Шляхом із сіллю, або ті, що не ревуть, коли ясла повні? чи лев козацький. чи Той, Що Греблі Рве.

З тваринами складно, але серед рослин є непереможний кандидат в тотеми — буряк. Як побачила фото з Миколаївській області, де поставили пам'ятник цукровому буряку замість Леніна — зрозуміла: Боже, це ж він. Солодкий, як уста таврійських красунь, темний, як кров вкраїнських героїв, невідмиваємий, як генетична пам'ять поколінь, що ведуть тут бентежне життя — може, з самісіньких скіфів, яким раптом набридло вештатися степом.

Це за нього війни за землю, яку закидують навіть шапкою, "а то мені під бурячки". Це з нього дахозламний первак, чистий, як дитяча сльоза. Це з нього славетний борщ — кров та плоть української землі, червоний і густий. Багатошаровий як наші закарбовані негаразди, пекучий від перцю як давня образа, гарячий як пристрасть, жаданий всіма прибулими до Вкраїни та незабутній назавжди як мої цілунки.
І Буряк у ньму, навіть Пан Буряк, тотем і герой, сенсоутворюючий центр, як та сама ідея, час якої настав

буряк11